Звідки пішла традиція прикрашати ялинку?

Виникнення ялинкових прикрас можна пов’язати як з язичницькою, так і з християнською традиціями. Ще у найдавніші часи германські племена, вшановуючи дух лісу, було прийнято прикрашати ялинку різноманітними дарами. Якщо ви вже бували в Карпатах, то знаєте цей особливий запах гірських смерек, які несуть в собі неповторний дух лісу. Запланувати відпочинок в Карпатах>>

Згодом звичай оздоблювати ялинку чи інше хвойне деревце перейшов на різдвяні свята. Існує припущення, що вперше різдвяну ялинку прикрасив очільник руху Реформації Мартін Лютер напередодні Різдва 1500 року. Як символ Вифлеємської зірки він запалив на ялинці свічки.

Згідно з іншою версією, ялинка була атрибутом цехового свята німецьких ремісників. Деревце прикрашали фруктами та солодощами і підвішували до стелі верхівкою вниз. Згодом ялинку почали ставити вертикально у діжку з землею.

У першій половині ХVІІ століття звичай прикрашати ялинку на Різдво набув популярності. На ялинках розвішували фігурний цукор, гірлянди з родзинок, оплатки, які потім замінили на печиво – все можна було з’їсти. З «неїстівних» прикрас у Німеччині були відомі Zischgold (золото, що кипить) – тонкі металічні пластинки чи смужки, а також lametta (мішура) – «дощик», «волосся ангела».

Звичай оздоблювати ялинку з Німеччини поширився на Швейцарію і Австрію. Згодом – через Голландію, Чехію, Польщу – перейшов і до Галичини. Спочатку ялинку прикрашали німецькі переселенці. В Австрійській імперії ялинка була обов’язковою у домівках чиновників, а з ХІХ століття набула популярності і серед простих міщан. Українці встановлювали її напередодні Різдва (6 січня), як і поляки (до 25 грудня). Інколи ялинку прикрашали вже до Дня святого Миколая.

Найбільш бажаними, але і найдорожчими були закордонні ялинкові прикраси. Наприклад, картонні «дрезденки» – фігурки птахів і звірів, складені з двох половинок блискучого опуклого картону та покриті фольгою, а також каркасні скляні іграшки з Богемії, шишки та зірочки з золоченої соломки і білого картону, розписані вручну скляні вертушки, іграшки з вати – ангели, діти, клоуни. В Дрездені та Лейпцігу виготовляли іграшки у вигляді пароплавів, екіпажів, музичних інструментів, скляних ведмежат, слоників та жабок. Дрезденські картонні іграшки коштували дорого, тому випускалися набори картону, з яких можна було самостійно змайструвати ялинкові прикраси.

Через високу ціну закордонних ялинкових прикрас навіть заможні галицькі родини не могли собі їх дозволити. За спогадами міських старожилів, галичани прикрашали ялинку яблучками, горішками у фользі, саморобними прикрасами з соломи, яєчної шкаралупи, кольорового, а інколи і розмальованим папером та ватою, кульками (часто змотаними з газет та обвитими фольгою), фігурками з дроту, цукерками, медівничками, рідше – мандаринками. Інколи ялинковими прикрасами ставали розмальовані лампочки.

Часто з горіхів вибиралося ядро, натомість вкладався маленький сюрприз, після чого горішок обмотувався фольгою і вивішувався на ялинку. Бувало, що ялинку прикрашали шоколадними іграшками, які з року в рік використовувалися як ялинкові прикраси, а не як солодощі.

Дуже урочисто виглядали свічечки на ялинці. До свічок виготовлялися спеціальні лапки, щоб ялинка не загорілася. Вершок ялинки прикрашувався янголиком чи Вифлеємською зіркою.

Цікаво виготовлялися прикраси з яєчної шкаралупи. На шкаралупі з видутого яйця малювалося кумедне личко, на верхівку приклеювався ковпачок з кольорового паперу – ось і виходив цікавий чоловічок.

Також різдвяними ялинковими прикрасами були паперові витинанки, ткані забавки, вироби із соломи, писанки.

Ялинку ставили переважно у міських інтелігентних оселях, а у селах у більшій пошані був дідух. Бувало, що в міських домівках мирно співіснували і ялинка, і дідух.

Проте і в селах ще здавна була своя ялинка – «деревце», тобто зрізана верхівка хвойного дерева. Таке «деревце» господар вносив у хату на святвечір і вставляв його у калач або підвішував до стелі верхівкою донизу. «Деревце» прикрашалося сухими квітами, яблуками, горіхами, колоссям.

Дідух вважається символом врожайності. Плести та вносити в хату на Різдво дідуха – виключно українська традиція. Це необмолочений сніп жита чи пшениці, прикрашений сухоцвітами та солодощами. Також сільську оселю у різдвяний час оздоблювали солом’яними «павуками». Вікна, піч і двері хати прикрашали витинанками з дерева чи паперу.

Гуцули виробляли іграшки з сиру – особливим способом обробленої бринзи. Якщо сир був нефарбований, то такі іграшки можна було й з’їсти.

За матеріалами Галицького кореспондента

Откуда пошла традиция украшать елку?

Возникновение елочных украшений можно связать как с языческой, так и с христианской традициями. Еще в древние времена германские племена, чествуя дух леса, украшали ёлку различными дарами. Если вы уже бывали в Карпатах, то знаете особый запах горных сосен, который будто несёт в себе неповторимый дух леса… Хотите запланировать отдых в Карпатах и узнать, как там празднуют Рождество сейчас?

Сегодня обычай украшать елку или другое хвойное деревце оживает на Рождественские праздники. Существует предположение, что впервые рождественскую елку украсил глава движения Реформации Мартин Лютер накануне Рождества 1500. Как символ Вифлеемской звезды, он зажег на елке свечи.

Согласно другой версии, елка была атрибутом цехового праздника немецких ремесленников. Деревце украшали фруктами и сладостями и подвешивали к потолку макушкой вниз. Впоследствии елку начали ставить вертикально в бочку с землей.

В первой половине ХVII века обычай украшать елку на Рождество приобрел популярность. На елках развешивали фигурный сахар, гирлянды из изюма, оплатки, которые потом заменили на печенье – все можно было съесть. Из «несъедобных» украшений в Германии были известны Zischgold (кипящее золото) – тонкие металлические пластинки или полоски, а также lametta (мишура) – «дождик», «волосы ангела».

Обычай украшать ёлку из Германии распространился на Швейцарию, Австрию, а затем через Голландию, Чехию, Польшу перешел и в Галичину. Сначала елку украшали немецкие переселенцы. В Австрийской империи ёлка была обязательным атрибутом в домах чиновников, а с XIX века приобрела популярность и среди простых горожан. Устанавливали её накануне Рождества, а иногда – уже ко Дню святого Николая.

Наиболее предпочтительными, но и самыми дорогими были зарубежные елочные украшения: картонные фигурки птиц и зверей, сделанные из двух половинок блестящего выпуклого картона и покрытые фольгой, каркасные стеклянные игрушки из Богемии, шишки и звездочки из золоченой соломки и белого картона, расписанные вручную стеклянные вертушки, игрушки из ваты – ангелы, дети, клоуны. В Дрездене и Лейпциге изготавливали игрушки в виде пароходов, экипажей, музыкальных инструментов, стеклянных медвежат, слоников и лягушек. Дрезденские картонные игрушки стоили дорого, поэтому выпускались наборы картона, из которых можно было самостоятельно смастерить елочные украшения.

Из-за высокой цены иностранных елочных украшений даже состоятельные галицкие семьи не могли себе их позволить. По воспоминаниям городских старожилов, галичане украшали елку яблочками, орехами в фольге, самодельными украшениями из соломы, яичной скорлупы, цветной, а иногда и раскрашенной бумаги, ваты, шариков, часто смотанных из газет и обвитых фольгой, фигурками из проволоки, конфетами, медовичками, реже – мандаринками. Иногда елочными украшениями становились разрисованные лампочки.

Часто из орехов вынимали ядро, но вкладывали маленький сюрприз, после чего орешек обматывали фольгой и вывешивали на елку. Бывало, что елку украшали шоколадными игрушками, которые из года в год использовались как елочные украшения, а не как сладости.

Очень торжественно выглядели свечи на елке. К свечам изготавливались специальные лапки, чтобы елка не загорелась. Вершок елки украшал ангел или Вифлеемская звезда.

Интересно изготавливались украшения из яичной скорлупы. На скорлупе выдутого яйца рисовалось смешное лицо, на верхушку приклеивался колпачок из цветной бумаги – вот и выходил интересный человечек.

Также рождественскими елочными украшениями были бумажные вышивки, тканевые игрушки, изделия из соломы, писанки.

Елку ставили преимущественно в городских интеллигентных домах, а в селах в большем почете был дидух. Бывало, что в городских домах мирно сосуществовали и елка, и дидух.

Однако и в селах еще издавна была своя елка – «дерево», то есть срезаная верхушка хвойного дерева. Такое «деревце» хозяин вносил в дом в сочельник и вставлял его в калач или подвешивал к потолку верхушкой вниз. «Деревце» украшалось сухими цветами, яблоками, орехами, колосьями.

Дидух считается символом урожайности. Плести и вносить в дом на Рождество дидуха – исключительно украинская традиция. Это необмолоченный сноп ржи или пшеницы, украшенный сухоцветами и сладостями. Также сельские дома в рождественское время украшали соломенными «пауками». Окна, печь и двери дома украшали вытынанками из дерева или бумаги.

Гуцулы делали даже игрушки из сыра – особым способом обработанной брынзы. Если сыр был некрашеный, то такие игрушки можно было потом съесть.

По материалам Галицкого корреспондента